Клепачівська сільська бібліотека

Філія 13

 25.11.2023 рік

Година спомин "Не виплакані сльози України"

    Дивляться в твої очі мільйони скатованих душ. Пригорни їх,

посили на спочинок, та їхнього

сну не наруш.

    Рідна моя Україно! Дивись … Вдивляйся… Вмучуйся - то так жахливо, в стражданнях гинув твій народ, гинув на твоїй багатій, родючій землі - гинув від голоду. Довгі десятиріччя тобі було заборонено навіть згадувати зловісний 1933 рік. Ти не мала права відкривати душу і очі на найбільшу трагедію свого народу. То ми знаємо. Ти, Україна, всі ці роки була з заплаканими очима. 

  Як говорив Борис Олійник: "Коли відходить одна людина - з нею вмирає цілий неповторний світ. Коли ж мільйони йдуть у прірву, тоді вмирає  ціла галактика" 

Сім мільйонів українців упало, полягло, приречених на смертні тортури голодом. Справді жахливим і обурливим є те, що голод був штучним. 

  25 листопада сільська бібліотекарка Карпець Н. Г. та завідувачка клубом Моша Л.І. провели годину спомин, на якій згадали страшну трагедію в історії України, долучившись до акції "Запали свічку". На заході розповідали про наслідки, які приніс голодомор 1932-1933рр. на лубенську землю. У селі Клепачі померло 39 чоловік, рідні, що були присутні на заході поділилися спогадами, які переказували їхні близькі.

Бібліотекарка розповіла про свідчення нині покійної Л. І. Діденко, яка пережила це лихо, а також Назарко Г.М. поділилася спогадом від близьких, що в далекому 1933 році у їхній родині сталося страшне лихо - вимерла ціла їхня родина. 

   Минають роки, минають століття... Та зболена пам’ять про заморених голодом, розстріляних, закатованих житиме вічно. Вона нагадування минулого і пересторога майбутньому. Ми прагнемо, щоб знання історії допомогли людству уникнути подібних трагедій в майбутньому. Ми хочемо, щоб Голодомор не повторився ніде і ні в якій формі.